Вітайте нового Міністра Демократичної Сокири.

Чи помічали ви бодай раз у житті, як незручно пересуватися в Україні. Або як незручно іноді купувати товари та послуги? Або замовляти чи виконувати роботу? Переконана: безліч разів! Наприклад, коли у парадному вже місяць не працює ліфт, а ви мешкаєте на 24-му поверсі і працюєте в офісі.

Або з вами мешкає 80-річна бабуся після інсульту, єдиною радістю якої є вечірні прогулянки на вулиці.

Або офтальмолог закрапав вашій мамі очі краплями для розширення зіниць. Коли ви не можете забрати її додому, а вона не бачить ані сходи на вході в парадне, ані цифри на кнопках у ліфті.

Або у вас народилася дитина, — що, безумовно, є щастям, — а дитяче харчування та підгузки продаються в магазинчику, куди дитячий візок не пролізе. Крім того, від ліфта до виходу з парадного ведуть кілька сходів.
Або сусіди розповіли вам, що глуха людина не змогла самостійно звернутися до поліції або МСЕК, бо там немає нікого, хто володів би жестовою мовою.

Або ваші друг чи подруга є маленькими людьми, а столики в барі чи кав’ярні — високі.

Спричиняє незручності, правда? До того ж зі сходів або високих стільців можна впасти. Знайомий, який викликався допомогти в перекладі з жестової мови, може некоректно перекласти. Він же не професіонал!

А більшість людей в Україні не помічають цього. Тобто вони відчувають, обурюються, але терплять. Їм не спадає на думку, що може і повинно бути інакше. Вони звикли очікувати, що зміняться ситуації, а не середовище. Скільки ж там протягне бабуся після інсульту, та ще й без прогулянок! Очі прийдуть в норму за добу. Дитина за пару років уже бігатиме без візочка. Глухий сусід міг би взяти із собою когось, хто його розуміє! А маленька людина важить небагато, її можна підсадити на стілець.

Не знають, що є поняття «доступність» та «інклюзивність», яким уже кілька років присвячується безліч семінарів, конференцій і «круглих столів». Проте, на жаль, лише у вузьких професійних колах. І переважно стосовно людей з інвалідністю. А часто і не відрізняючи цих понять.

Не усвідомлюють, що вони повинні не звикати до незручного та небезпечного середовища чи прилаштовуватися до нього. А добиватися його адаптації під свої потреби. Що жити можна і потрібно зручно та безпечно, бо це зберігає життя та здоров’я їх самих і тих, про кого вони турбуються.

«В Україні що, немає інших проблем?» — запитає обурений читач. — «Нема більш на що кошти витрачати? Це що, найважливіше в країні, де відбувається збройний конфлікт, а пенсії та соцдопомога нужденним — мізерні?».

Інші проблеми, що потребують фінансування звісно, є, і вони дуже важливі. Однак доступність та інклюзивність дозволять підключити до їх вирішення ширше коло людей. Крім того, завдяки зручному та безпечному середовищу українці зможуть реалізувати свої численні права людини і громадянина. Це вам кажу я, людина з тяжкою формою інвалідності, яка є адвокатом, громадським активістом, дружиною і мамою дитини з інвалідністю. Як пов’язані всі перелічені тут речі, я розповідатиму вам у подальших публікаціях.

Радниця партії з питань інклюзивності Nataliia Morotska.