Регіональна політика і що з нею робити

Так вийшло, що наша країна приблизно 70 років була радянською. А до цього ще кілька століть – імперською. Все управління будувалося за принципом "все бабло в центр, всі страждання – на місця". Радянський період і наступні 25 років української незалежності були апогеєм цього підходу.

Багато в чому, тому для мене українська демократія 1991-2015 – в чистому вигляді імітаційна. Вибираючи мерів і місцевих депутатів, найчастіше вибирали не агента розвитку або провідника волі громади, а міцного господарника.

При цьому в регіонах поступово формувалися свої бізнес-угруповання. Часто – вчорашні кримінальні. При відсутності нормальних форм реалізації "пацани" будували свої, паралельні державі структури. А коли треба було вирішити за питання в регіоні, їхали до Києва з валізами кеша. До речі, найбільш винахідливими виявилися донецькі. Вони врешті решт зрозуміли, що можна просто купити в Києві посади президента, прем'єра, міністрів і Раду на решту. Так і сталося. Правда, правління "Партії регіонів" регіонам жодним чином не допомогло. Загалом, колапс прийшов, і треба було щось вирішувати.

Реформа децентралізації стартувала в 2015 не тому, що така була примха Порошенко, ЄС або США. Ця реформа стала єдиним виходом, який міг вирішити накопичені протиріччя щодо вертикалі влади і місцевого самоврядування.

База реформи – створення об'єднаних громад і концентрація в них фінансового ресурсу. Об'єднана громада – це коли кілька колишніх сільських, селищних рад об'єднуються навколо одного центру. Громада може об'єднатися навколо міста, тоді це міська громада. Головна мета об'єднання – підвищення якості управління фінансами і людьми.

А наступним після створення громад етапом повинна була бути ліквідація районних і обласних адміністрацій як непотрібних ланок управління. Їх контрольну функцію повинен був виконувати перфект, що призначається президентом, а управлінську передавали місцевим радам.

На сьогодні є два великих кроки. Перший. Передача грошей (витрат і доходів) вниз. Другий. Власне, створення інструменту формування громад (сільських і міських).

Перший крок дозволяє Дніпру, Херсону, Миколаєву, Кукуївській сільській громаді або Миколаївській області витрачати гроші на свій розсуд в значно більшому обсязі, ніж раніше. Можна школу побудувати, можна дорогу, можна школу робототехніки, а можна вкачати гроші в комунальні підприємства та попиляти, так теж практикують.

В цифрах. Бюджет розвитку Дніпропетровської області зріс в 14 разів – з 700 мільйонів в 2013 до 10 мільярдів в 2019, кількість відремонтованих шкіл – з 0 до 30 на рік, доріг – з 0 до 150 доріг на рік, створених шкіл робототехніки з "а що це таке?" до 8 і так далі. Важливі дві складові: бажання і компетенція.

Гаразд, глав ОДА призначають. На позиціях, що обираються, можливості теж є. Бюджети міст зросли в 2,5 – 3 рази, бюджети розвитку – кратно (якщо є бажання будувати, а не мити гроші через КП). Бюджет розвитку громад в порівнянні з сумарним бюджетом сіл, що входять до них – до 12-15 разів. У масштабах країни частка видатків місцевих і регіональних бюджетів перевищила 50%, чого не було ніколи. Є ще гранти і програми на зразок Фонду регіонального розвитку від Мінрегіону. Тобто реальний ресурс реально є.

Другий крок – це наша "комунальна революція". Через приблизно 600 років після того, як вона сталася в Західній Європі. Об'єднання громад – це перший досвід державного будівництва знизу, коли у громадян і місцевих еліт є право самим визначити модель і конфігурацію самоврядування.

На сьогоднішній день приблизно 60% від планового числа громад створено або заплановано до створення добровільно. Це реальний світовий рекорд. У Польщі та Румунії, де посткомуністична децентралізація була реалізована раніше, відсоток добровільного об'єднання не перевищував 3-5%. Але міф про те, що українці не здатні на самоврядування і прийняття рішень, руйнується цією практикою. Так, мова не про більшість, а про ініціативну меншість. Але ця ініціативна меншість є і діє.

При цьому треба розуміти, що не всі громади створюються раціонально (і нас чекає "переділ"). Треба розуміти, що багато де об'єднання йде на догоду місцевим феодалам. Але процес пішов і його не зупинити. Зараз реформа зупинилася на півдорозі, і її треба доводити до кінця.

Ось ніби все так милостиво. У чому ж проблема?

А проблем у тому, що жвавості реформ злякалися і чинна влада, і парламентська опозиція.

Для цього є ряд причин.

Реформи штука хороша, але контроль і збереження владного батога – теж річ корисна, поки ти влада. На сьогодні ніхто не рветься довести реформу до логічного кінця, а саме: завершити процес формування громад, скасувати районні та обласні адміністрації, впровадити інститут префектів і передати всю владу місцевому самоврядуванню і обласним радам.

Чому?

Тому що тоді все, що відбувається в країні стане політикою і управлінням, а адміністративний ресурс для всіх піде у непам’ять. Дати реальну свободу місцевому самоврядуванню – назавжди вбити адмінресурс на будь-які вибори. Сильна мотивація не робити децентралізацію завершеною.

- "Скасувати" або вбити реформу все ще досить просто і всіх можна тримати на прив'язі. Щоб вбити децентралізацію, досить "підкрутити" в бюджеті, відняти у самоврядування гроші, внести пару правок до чинних законів... і все. Так, зробити це політично ризиковано. Може бути вибух по регіонах. Але ризик зберігається поки децентралізація як мінімум не закріплена в Конституції.

- Центральна влада все ще вважає за краще спиратися на місцевих феодалів і адмінресурс, не довіряючи непідконтрольним інститутам самоврядування. Це перегукується з першим пунктом.

- У країні немає великої і впливової партії, що виражає інтереси місцевого самоврядування. Є багато партій, що виражають інтереси місцевих феодалів і баронів, які захопили цілі міста, регіони або їх частини. Але виразників інтересів місцевого самоврядування ПОКИ немає. Тому корпус законів, який повинен завершити адміністративно-територіальну реформу, написати і просувати нікому. І все залежить від "доброї волі" Президента (хто б їм не був після 21 квітня) і Кабміну. А значить знову є можливість тиснути і маніпулювати.

Як підсумок. Добре і правильне починання, яке вже – про тисячі успішно реалізованих в регіонах проектів, все ще не доведено до кінця і не захищене від реваншу.

Що робити?

У нас як партії є своя версія.

1. Залучати все більше людей в місцеве самоврядування і підвищувати ефективність участі суспільства в життя громади і держави. Вчити створювати ОСББ і управляти ними. Допомагати впливати на мерів міст, глав громад і місцевих рад.

2. Підвищувати якість участі людей в управлінні. Тому для нас принципово створювати якісні місцеві осередки і готувати їх до місцевих виборів.

3. Збирати "думки з місць" про те, чого треба регіонах і громадам для того, щоб адекватно розвиватися. Допомагати протидіяти місцевим "авторитетам" і феодалам, які сьогодні з Україною, а завтра народну республіку будують, бо їм плювати що на країну, що на громаду.

Стимулювати Президента, Кабмін і Раду до продовження реформи, а також утримувати від спроб її згорнути. Тому що Мінфін вже проводив експерименти зі звуження фінансування громад. Але обурення з місць зупинило це безумство.

4. Йти в Раду і представляти інтереси місцевого самоврядування в Раді. Тільки ліберальна партія може ефективно захищати право громадян і громад на самоврядування і адекватне вбудовування в державну систему.

Міністр регіональної деградації і колоніальної політики Юрій Богданов