На слово вірні

Тут дехто каже, що ми знущателі та перекручувателі. Що ми знехтували подвигами предків, наплювали на святе й поглумилися над пам'яттю полеглих.

Свята правда. За одним маленьким винятком.

Ми не глумували з полеглих у Другій світовій війні. Ми глумували з міфа Великої вітчизняної війни, створеного не стільки в її ході, скільки значно пізніше – за Брежнєва та при Путіні, як державотворчий міф чужого та ворожого нам світу. Над георгіївськими стрічками, вимудруваними в нульових, і над безсмертними полками, вигаданими в десятих. А ось ці міфи – так, глумляться над пам'яттю полеглих. Використовуючи її для побудови подекуди режиму-брата Третього рейху.

Як ми могли виходити з портретами героїв фентезі?

А як ми всі могли десятки років робити те ж саме? Як ми вірили – а багато хто продовжує вірити – в коктейль з фанфарної напівправди, на кшталт історії оборони Брестської фортеці – та відвертої брехні? Якщо можна шанувати пам'ять 28 панфіловців, які ніколи не існували – чому не можна шанувати героїв битви біля воріт Ан-Кіраджа? Якщо непідтверджений подвиг Гастелло повинен жити у віках, чому не поселити поруч з ним діяння Іллідана Стормрейджа та вогняний таран Тассадара? Якщо Зоя Космодем'янська, чий героїзм полягав лише в невдалій спробі підпалу окупованого села – мучениця, то чи не краще розглянути подвиги Сільвани Віндранер – персонажа теж неоднозначного, але набагато більш вражаючого? Якщо Ватутіну, який закидав Дніпро трупами українців, щоб встигнути звільнити Київ «до свята», до сих пір стоїть пам'ятник біля Верховної Ради – чому не поставити пам'ятник воєводі Саурфангу? На його совісті немає десятків тисяч загиблих солдатів, а якщо були б, він би зарубав сам себе – хоч сокирою й незручно.

Так, Саурфанг – безумовно, повністю вигаданий персонаж, тоді як у разі Ватутіна полководець все ж існував – вигадані лише його неймовірні чесноти. Проте якщо ми говоримо про приклад для молоді, Саурфанг все ж краще: він про своїх бійців дбав, і честь командира для нього не була порожнім звуком. Якщо вже хочете надихати майбутніх командирів художніми творами, нехай це будуть якісні твори, а не породження п'яного чаду власкорів «Комсомольських правд» і фантазії штабних політруків.

Чим одні результати творчого вимислу краще за інші?

Особливо якщо врахувати, що родичі Іллідан НЕ продюсують пісню «Такого, як Путін» і не їдуть з Москви до Києва робити кампанію Тігіпка, як онук Гастелло. Що міфи Азерота, Середзем'я та Нарнії не використовуються в пропаганді недалекого недоброзичливця – а шкода, можливо, діти в сусідній країні росли б трохи менше упоротими. Що терористи не чіпляють на груди медальйони у вигляді голови вовка та не виходять в поле під прапорами Ланністерів.

Єдині, хто тут використовує хороші міфи – це ми. І ми раді, що це викликає певне роздратування у прихильників поганих міфів. Так і було задумано. Вибачте, якщо комусь від цього боляче. Так теж замислювалося.

Ми обіцяли вам взяти буфонаду та уе(Юра!)-вдарити по маразму?

На слово вірні.