ДЕМСОКИРА ЙДЕ ДО СУДУ

Впродовж минулого тижня ви голосували у нашому додатку щодо реакції партії “Демократична Сокира” на оцей весь карантин. Ми уважно вивчили результат та приступили до його виконання.

Ви хотіли від партії реакції та боротьби. Таким було ваше рішення, і це рішення ми виконуємо. Оскільки ми виконуємо КОЖНЕ рішення, прийняте ВАМИ в партійному додатку.

Значить, слухайте сюди: 13 квітня 2020 року нами подано позовну заяву в Окружний адміністративний суд м. Києва до Кабінету Міністрів України щодо визнання протиправною і нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року, а також вчинено додаткові дії з метою законного захисту наших з вами прав та свобод.

Про додаткові дії ми розкажемо трохи згодом.

Наш позов НЕ означає, що ми вважаємо, ніби карантин взагалі не потрібен. Вірус є серйозною загрозою і карантин – хороший спосіб стримати його поширення. Карантин – це виграний час. На підготовку лікарень, на прийняття антикризових законодавчих змін, на створення різноманітних планів та протоколів дій тощо. Такі кроки роблять уряди по всьому світу, але карантинні заходи урядів цивілізованих країн істотно відрізняються від карантинних заходів в Україні.

На нашу думку, карантин в Україні потрібен, але він має бути оголошений та введений у дію в повній відповідності до законодавства України. При цьому мета всіх обмежень та дій – це протидія епідемії коронавірусу, а не побудова поліцейської держави. Правила карантину мають відповідати міжнародним рекомендаціям та практикам, а не дерев’яному розумінню тупих чиновників, схиблених на “парядочку” та контролі.

Україна не була готова до карантину. Навіть, якщо б Офіс президента розшифрував послання Ванги на початку 2020 року, ми б все одно не були готові до карантину. Однак, неготовність влади до таких серйозних викликів не є приводом до свавілля, обмеження конституційних прав громадян України, незаконного присвоєння повноважень та інших збочених фантазій окремих міністрів, Яких Не Можна Звільняти.

Позиція партії “Демократична Сокира” полягає в тому, що Кабінет Міністрів України має право запроваджувати карантин виключно в умовах надзвичайного стану, який запроваджується Указом Президента. Саме НС передбачає встановлення карантину та інших протиепідемічних заходів.
Виходить, що Кабінет Міністрів України, прийнявши Постанову №211 з подальшими її змінами та доповненнями поза правовим режимом надзвичайного стану, незаконно присвоїв повноваження і так само незаконно обмежив конституційні права громадян України.

Ми вважаємо, що будь-які обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод (Відповідно до юридичних позицій Конституційного Суду України) повинні бути такими що:
-не можуть бути свавільними та несправедливими;
-мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України;
-переслідувати легітимну мету;
-бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети;
-бути пропорційними та обґрунтованими;

У разі обмеження прав і свобод, гарантованих конституцією, законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

А якщо говорити звичайною мовою, то карантин не відповідає критеріям, які ми написали вище. Тобто карантин є грубим порушенням Конституції, тієї самої тонкої книжечки, до якої апелює кожен з нас. А крім неї, карантин порушує ще низку законів. Нічого дивного в цьому немає. Все в кращих традиціях “турборежиму”, ознаками якого є відсутність продуманості та низька якість прийнятих рішень.

Заходи, які вчиняються українською владою, переслідують яку завгодно мету, але не боротьбу з коронавірусом. Однак, права все одно обмежують.

Маски усюди і всім не відповідають рекомендаціям ВООЗ.
Заборона відвідування “громадських місць” (нам досі ніхто не пояснив, що це) не відповідає рекомендаціям ВООЗ.

Більше того, організація скупчень людей на кордоні, неспроможність організувати обсервацію, то відсутність тестів, то заяви, що обійдемось без них, миття Хрещатику якоюсь водою (за наші з вами податки), вилов спортсменів у парках зграями беркутячих бугаїв (яким ми з вами платимо заробітну плату), реєстрація усього під “пневмонію” для заниження цифр, “штрафи, щоб налякати”. Теплокамери Кличка, до слова, точно не є тими заходами, що мають нас з вами вберегти від пандемії. Вони скоріше спрямовані на дестабілізацію ситуації в країні, освоєння бюджету, є приводом списати усі проблеми влади на вірус і економічну кризу та збільшити державний контроль.

30 березня депутати ухвалили Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”. В Кодекс про адміністративні порушення внесли статтю 44-3 “Порушення правил щодо карантину” там де штраф від 17 до 34 тисяч.

Тут “турборежим” знову зазнав фіаско. Українські славнозвісні суди не дуже раді побудові поліцейської держави. Авакізація країни під прикриттям карантину поки буксує. Поліцейські тупо протоколи скласти не можуть, не порушуючи прав людини, гарантованих Конституцією, Загальною декларацією прав людини та ін..

Ба більше, Кодекс про адміністративні порушення, основним предметом якого є проступки, а не злочини, визначає неспівмірне покарання за порушення карантинних заходів ніж покарання по ряду кримінальних статей, що не відповідає принципу пропорційності.

Отже, карантин має бути, але має бути законно введеним та з обґрунтованими заходами, що відповідають передовим світовим практикам. Український карантин таким не є. Ні за законністю, ні за способами досягнення оголошеної мети.

Не варто боятись поліцейської диктатури від людей, які не здатні до самодисципліни.
Не варто боятись обмеження прав від людей, які самі цих прав не знають.

Але це не означає, що ні з першими, ні з другими не треба боротись. ТРЕБА. Ще й як треба. Що ми і робимо. Ви прийняли рішення в додатку – ми його виконуємо. Позов вже у суді, а весь перебіг ми обов’язково висвітлимо та підсвітимо. Запасайтесь попкорном та встановлюйте партійний додаток.

Поки ти сидиш та ниєш, чому партія нічого не робить, інші – приєднуються та ПРЯМО керують цією партією. Це пряма демократія, крихітко. І ще ніколи в історії України не було так легко впливати на політику.

Стати донором (не органів) "Демократичної Сокири".

Щира подяка усім, хто долучився та допоміг з позовом, а саме Андрій Ткаченко, Михайло Савчин, Денис Осмоловський та Евген Романюк.

Тарас Котов, спікер "Демократичної Сокири" з юридичних питань