Чому ми праволіберальна сила

Іноді нас питають: мовляв, ось ви говорите, що праволіберальна партія. А що це? Це типу за свободу?

Розповідаємо.

Вся справа в тому, що лібералами зараз себе називають зовсім різні люди. Я б навіть сказав, протилежні люди. Лібералізмів взагалі існує сила-силенна, але в сучасному світі є два основні полюси.

І простіше буде описати їх естетично.

Ліво- і право- тут визначається, в першу чергу, ставленням до економічних свобод. Ліво- якщо вважаєш, що держава повинна багато забирати і багато віддавати. Право- якщо вважаєш, що держава повинна просто не заважати, а все – або майже все – зробить вільний ринок.

Простіше кажучи, леволіберали – це хлопці, які хочуть, щоб держава всіх нагнула і забезпечила усім максимальну рівність в можливостях. Тобто якщо ти багатий – з тебе забирають побільше і віддають бідненькому, щоб йому не було прикро. Ви могли їх бачити в американській Демократичної партії. У крайній формі вони змикаються з соціалістами.

А праволіберали – це хлопці, які хочуть, щоб держава від всіх відчепилася, і щоб люди були рівні в правах, а вже як вони будуть виглядати на фініші – залежить від їх особистих старань. Простіше кажучи, держава повинна стежити, щоб всі були рівні перед законом, але якщо один працює більше і краще, а інший – менше і гірше, різниця в їх доходах цілком природна і розкуркулювати нікого не треба. Ви їх могли бачити в американській Республіканської партії – крім консервативного її крила. У крайній формі вони змикаються з лібертаріанцями.

Є в ліво- і праволібералів ще одна дуже важлива відмінність. Яка не стосується глибини проникнення держави в кишеню.

Леволіберали люблять політику ідентичності. Позначити меншість і до втрати пульсу її захищати. В тому числі, позитивною дискримінацією. Тобто якщо раніше хтось когось переслідував – то, навпаки, потрібно тепер надавати пригнобленим пільги і квоти, щоб виправити історичну несправедливість. Вони люблять говорити про права жінок, права національних і сексуальних меншин і так далі.

Праволіберали теж стверджують, що всі люди рівні перед законом і ніхто не може бути дискримінований, але зовсім інакше розставляють акценти. Для них є ОКРЕМО права жінок або геїв, а є права людини, єдині для всіх. Оскільки жінки або геї – теж люди, то ці права на них, природно, поширюються. У свідомості праволібералів є тільки права людини, поширювані на всіх без розбору кольору шкіри, гендеру або сексуальних уподобань, і всякого, хто намагається їх обмежити, потрібно бити по руках. Але позитивна дискримінація, квоти або спроба комусь помститися за те, що можливо робили його предки – не наш метод.

Леволіберали вважають, що держава повинна виправити суспільство, нав'язуючи йому ті чи інші цінності. Забороняючи ті чи інші слова як неполіткоректні, ведучи пропаганду тих чи інших переконань на державному рівні, ретельно воюючи з тим, що вони вважають пережитками.

Праволіберали вірять: люди розберуться самі. Ринок розбереться сам. Суспільство розбереться теж. Є закони, які регулюють взаємовідносини між людьми, але жоден чиновник не повинен вчити дорослих людей, якими словами їм виражатися або як до кого ставитися.

Чому ми праволіберальна сила?

Тому що ми вважаємо, що саме такий підхід може вивести нашу країну з совкових пусток. Ми справді віримо в те, що суспільство краще чиновника, і що чиновника в нашому житті має бути набагато менше, ніж зараз. Наша країна зіпсована совком. Нам сімдесят років розповідали, у що вірити. Переконували, що бізнесмени – це дуже небезпечні люди. Що бути багатим і успішним – соромно. Що потрібно прибіднятися, що не можна висовуватися, що потрібно бути, як усі, а намагатися поліпшити своє становище – небезпечно для здоров'я. Що все за тебе вирішить держава і партія, а твоє діло маленьке – нити про те, який ти простий і бідний. І тоді, може бути, тобі наллють побільше підливи.

До сих пір політики розповідають нам ті самі байки.

Чи варто дивуватися, що у нас стільки людей з покаліченими головами? Людей, яким потрібен не президент, а добрий цар, не депутати, а роздавальники халяви, не чиновники, а влада?

Пора від цього відходити.

Кожній країні потрібні свої ліки. Україні потрібен правий лібералізм – ідеологія, в якій держава бере на себе лише ті сфери, в яких без неї не обійтися: оборону, охорону правопорядку, вирішення конфліктів.

Ми розуміємо, що не всюди це можливо відразу. Ми не мамкині анархо-капіталісти, що закликають відразу відмовитися від усіх від державних функцій, скасувати податки і замінити армію приватними військовими компаніями. Ні. Наше завдання – лікувати країну, а не будувати утопії.

Але ми знаємо, що виправлення нашої держави має починатися зі скорочення сфер, в які може залізти рука чиновника.

Четвертий вершник «ДемСокири» Віктор Трегубов